Перша письмова згадка про Димерку як поселення, що відноситься до Остерського замку, відома з 1552 р.
В Іпатіївському літописі від 1158 року розповідається, що князь Ярополк Ізяславович подарував монастиреві «Небельскую волость». Дуже вірогідно, що в цей час Димерка попала під владу Києво-Печерської Лаври. У 1239 році в лівобережну Київську Русь прийшли татаро-монголи, які не залишали після себе ні міст, ні сіл.
З 1624 р. право власності на Димерку має княжна Анна Корецька. У 1630 р. під час козацького повстання проти уряду Речі Посполитої під проводом Тараса Трясила козаки напали на загони шляхти і розбили їх під Димеркою. З 1636 р. село (або частина димерських земель) згадується як власність сина Степана Аксака — Михайла.
З 1649 р., після угоди Б. Хмельницького з поляками, їх колишні землі, повертаються панам. Друга жінка С.Аксака, Катерина Аксак, отримала гетьманський універсал на володіння землями і доручила Петру та Якову Виговським зібравши чинш, продати нерухомість у селах, що їй належали, у тому числі і в Димерці. З 1650 р. Димерка належить родині Виговських.
Адміністративно, за гетьманщини, Димерка належала до Гоголівській сотні Київського полку.
З 1680 р. за указом царя Федора Олексійовича «Село Здымеров за древней Богдановкой» закріплене за Києво-Печерською лаврою.
У 1764 році в селі налічується 102 двори, 174 хати, 641 житель.
З ліквідацією полкового устрою, Димерка у складі Остерського повіту Київського намісництва, пізніше, Чернігівської губернії.
Згідно з постановою Пленуму Київського губвиконкому від 13/14 червня 1924 р. в село В . Димерку було переведено районний центр Семиполківського району. В 1932 році було ліквідовано Великодимерський район.
В 1937 році електрифіковано житлові будинки димерчан.
В 1963 році розпочато, а в 1965 році закінчено будівництво дороги з твердим покриттям. Ця дорога з’єднала Велику Димерку з шосе Київ — Чернігів. З 1966 року розпочався регулярний рух автобусів з села до районного центру Бровари і столиці — міста Києва. Прокладено дорогу з твердим покриттям від центру села до залізничних платформ Димерка та Парникова (1970—1981).
